Для читачів хочу одразу зробити акцент на тому, що дана публікація є відображенням суб’єктивної точки зору автора стосовно подій не такої вже й сивої давнини, мені на той час було лише всього три роки. Напевно, із заголовку багатьом «Капітан Очевидність» вже підказав, що мова піде про перемогу київського «Динамо» у другому на той час за значенням еврокубку. Звісно, тисячі аркушів паперу та гігабайти у всесвітній мережі вже були присвячені першому такому успіху української команди, але хочеться звернути більше уваги на інше.
Час – найкращий лікар, але час може знецінювати. Змінюються країни, покоління, їх відповідні цінності, старі події витискаються з пам’яті більш актуальними, і це природні процеси. І футбол тут також не може стояти осторонь. Крім того, розвиток телебачення та особливо Інтернету подарував суспільству багаточисельну армію «експертів», у кожного другого з яких єдине вірне розуміння того, що відбувається у сфері спорту №1. Звичайно, сприймати думки на зразок «Мессі та Роналду вдвох би спокійно обіграли збірну Німеччини 1974-го року» без щирої посмішки важко. Водночас, коли стабільно повторюються тези, що Кубок кубків взагалі був такий собі турнірчик, тому УЄФА його й відмінив, або що «Динамо» у тому розіграші пройшло пару команд рівня нашої першої ліги та у фіналі переграло (далі пряма цитата, яку візьмемо на озброєння) «якийсь оцього Ференцварош», тоді заради об’єктивності виникає бажання розібратися, а що ж саме відбувалося на футбольних полях Старого Світу 47 років тому, з 18 вересня 1974-го по 14 травня 1975-го року?
Давайте спробуємо. Про турнірний шлях київського клубу написано та переписано багато, тому більше зупинимося на основних суперниках, як безпосередніх, так і тих, з ким волею жеребу зустрітися не довелось. Йти будемо за хронологією, від першого раунду до фінального поєдинку. Короткий опис учасника з його досягненнями (в основному, у 70-ті роки, до або після Кубку кубків 1974/75) – по мірі його вибування з турніру. Іноді зустрічатиметься відсилання до успіхів збірних окремих країн (в основному, на Чемпіонаті світу 1974-го року), що, на погляд автора, на той час можна вважати актуальним – клуби через мізерну кількість іноземних гравців також зберігали певну національну футбольну ідентичність. Образно кажучи, якщо грала умовна італійська або німецька клубна команда, це одразу було помітно за стилем, а не тільки за прапором.
1/16 фіналу (перші матчі: 17 – 19 вересня, матчі у відповідь: 1 – 2 жовтня 1974 року).
Для «Динамо» усе розпочалося із двобою проти ЦСКА (Софія). Непроста перемога двічі по 1:0 (голи на рахунку Олега Блохіна). На відміну від наших часів, болгарський клубний футбол на той момент являв собою досить конкурентний продукт, у чому ті ж самі кияни переконалися у 1979 – 1980 роках, два рази поспіль вилетівши з Кубку УЄФА від софійських «Локомотива» та «Левські». Стосовно «армійців», то колектив «спалахнув» на усю футбольну Європу за рік до протистояння з «Динамо», вибивши в 1/8 фіналу Кубку чемпіонів у додатковий час нідерландський «Аякс», який три роки не відпускав «вухатого» зі свого клубного офісу.
В подальшому ЦСКА також підтверджував реноме «вбивці чемпіонів» (і знову у 1979 – 1980 роках) – у двох розіграшах головного євротрофею дісталося англійцям – «Ноттінгем Форесту» та «Ліверпулю». Сім гравців софійського клубу були заявлені на німецький Мундіаль-74, з них п’ять виходили на поле. Болгари у надважкій групі (хоча, а які тоді були «не надважкі», лише 16 команд у фінальній частині) зайняли третє місце, зігравши унічию із Уругваєм та Швецією, і поступившись лише неперевершеним «летючим голандцям»
З іншого виділимо наступні протистояння: «Айнтрахт» (Франкфурт-на-Майні, ФРН) – «Монако». 3:0, 2:2. Відомий клуб, що представляє французьку федерацію, на той момент ще не був грізною силою, а у поточний розіграш потрапив лише як фіналіст Кубку Франції. Згадаємо про нього тільки через належність першості до сучасної «Великої п’ятірки». Аналогічно із італійською «Болонью», середняком серії А, для якої Кубок Італії-74 є поки що останнім серйозним досягненням. Для представників Апеннін шлях закінчився у першому раунді на далеко не найсильнішому польському клубі – варшавській «Гвардії» (після 1:2 на виїзді та 2:1 вдома – поразка в серії пенальті). Також післяматчевою серією 11-метрових ударів завершилися напружені матчі (1:0, 0:1) між празькою «Славією» та східнонімецьким «Карл Цейсс» (Йєна), за підсумками яких далі пройшли представники НДР. Пражан відмітимо через делегування за два роки трьох гравців до лав збірної Чехословаччини, несподіваного переможця Євро-76. Ще з цікавого – розгроми «Ліверпулем» та нідерландським ПСВ із двозначними рахунками – відповідно 11:0 норвезького «Стремсгодсета» та 10:0 північноірландського «Ардса».
1/8 фіналу (перші матчі: 23 жовтня, матчі у відповідь: 5 – 6 листопада 1974 року).
Надзвичайно важкий суперник дістався «Динамо» – франкфуртський «Айнтрахт». Коротко нагадаю, що у першому виїзному матчі кияни до 83-й хвилини «горіли» 1:2, але завдяки голам Олега Блохіна та Володимира Мунтяна здобули ефектну перемогу (перше взяття воріт – на рахунку Володимира Онищенка). У домашньому поєдинку Онищенко відправив м’яча за призначенням уже на 1-й хвилині, а потім зробив дубль ще у першому таймі. «Орлів» вистачило лише на один точний удар на початку другої половини гри.
Отже, хто ж насправді став черговою жертвою машини Лобановського – Базилевича? Чинний володар Кубку ФРН, який зміг захистити титул й у поточному сезоні. Представник країни, збірна якої на той момент була чемпіоном світу та Європи. Двоє новоспечених тріумфаторів домашньої світової першості у складі – Бернд Хольценбайн та Юрген Грабовскі, обидва – беззаперечні гравці основи «Манншафт». Юрген, до того ж, чемпіон Європи-72 та один із семи футболістів в історії мундіалів, який піднімався на усі три ступені п’єдесталу пошани. Бернд у 1980-му році разом із франкфуртцями здійме над головою Кубок УЄФА (той розіграш запам’ятався тим, що усі півфіналісти були з однієї країни!). Але «залишити автограф» у воротах Євгена Рудакова цим мегазіркам так і не вдалося. Цікаво, що усі шість єврокубкових протистоянь із західнонімецькими колективами (з командами НДР зустрітися не склалося) для динамівців вклалися у десятирічний проміжок, з 1973-го по 1983-й роки, і чотири рази київська команда сходила з дистанції, причому завдяки чотирьом різним командам Бундесліги.
До інших пар. І одразу з’являється «якийсь оцього» (с) зі столиці Угорщини. Та й опонент такий собі – «Ліверпуль» із Ліверпуля. Якщо відсторонити елемент сарказму, згадаймо, що саме влітку 1974-го, після виграшу Кубку Англії (у 1973-му було також чемпіонство та Кубок УЄФА), великий коуч Вільям (Білл) Шенклі передав команду своєму асистенту та майбутньому великому коучу Бобу Пейслі. Становлення пройшло дуже швидко і домінування «The Reds» в Англії та на євроарені протягом майже десятиріччя було приголомшливим (зокрема, Кубок УЄФА у наступному сезоні, Кубок чемпіонів у 1977-му, 1978-му, 1981-му та 1984-му роках). Але в тому двобої «Ференцварош» скористався власним шансом та, отримавши на Енфілді гол від «Золотого М’яча» 1978-го та 1979-го років Кевіна Кігана, на останніх хвилинах зусиллями Яноша Мате зрівняв рахунок, а після нульовки вдома відправився у чвертьфінал! Яких фаворитів вам ще не вистачає?
Лісабонська «Бенфіка» проти «Карл Цейсс» з Йєни. Тут також вирішив гол на виїзді, 0:0 та 1:1. Час команди з НДР добре «пошуміти» настане через сім років, коли вона добереться до фіналу того ж Кубку володарів кубків, де програє… наші друзі з Грузії, напевно, краще розкажуть. До речі, шість гравців «Карл Цейсс» взяли участь у вищезгаданому чемпіонаті світу, де східнонімецька збірна увійшла у шістку найкращих, при цьому обігравши на першому груповому етапі майбутніх переможців – західних сусідів! І ще один важливий момент: від «соціалістичних» німців у поточному розіграші мали виступати дві команди, однак попередній володар «маленького вухатого» ФК «Магдебург» (саме так, у фіналі 1974-го був подоланий 2:0 «Мілан», єдиний єврокубок за історію клубів НДР), ставши одночасно чемпіоном країни, пішов на підвищення – підкорювати його «старшого брата» (спойлер – невдало, там одразу чекала «Баварія» із сокирою).
В інших дуелях фаворити впевнено здолали андердогів, за виключенням пари «Данді Юнайтед» (Шотландія) – «Бурсаспор» (Туреччина). Турки відстояли «нульовку» у гостях, а на швидкий гол у Бурсі горці результативної відповіді на знайшли. Однак, час шотландського колективу «покусати» фаворитів настане у 80-х роках. Ще можна звернути увагу на безпроблемний прохід мадридським «Реалом» достатньо міцної віденської «Аустрії» – 3:0, 2:2 (попереду у австрійців – десятирічне домінування у рідній першості, фінал Кубку кубків-78 та півфінал Кубку чемпіонів-79).
Кінець першої частини. Далі буде…
