Віктор Чорноус: «За фахом працював три місяці, коли думав закінчувати з боксом»

27 Січня, 2022, 9:10

Пілот-інструктор Віктор Черноус розповів офіційному сайту ФБУ про свою кар’єру в боксі та захоплення поза рингом.

У нього неймовірна історія в боксі – чемпіон Австралії, переможець турніру з Новою Зеландією, фіналіст Кубка Норвегії, при цьому – багаторічний досвід виступів за збірну України. Віктор Черноус залишив слід у боксі відразу кількох країн, боксував за океаном і на іншому кінці Євразії, а зараз займається такою справою, що тільки залишається дивуватися, наскільки непересічні та багатогранні особистості – бійці-боксери!

‒ Із чого для вас почався бокс?

‒ Розпочав тренуватись у 1995 році у Вінниці ‒ в клубі «Акцент» під керівництвом Анатолія Миколайовича Гаврилова. Він був моїм першим тренером, з яким я тренувався весь період своєї любительської кар’єри. Навіть коли повертався з Австралії чи з Америки, ми завжди обговорювали поєдинки, працювали над помилками.

‒ Заняття спортом не перешкоджали навчанню? Чи, навпаки, вищу освіту здобували за, так би мовити, спортивним шляхом?

‒ Звичайно, на навчання заняття спортом впливали. Коли йде підготовка до якогось чемпіонату чи турніру, боксери тренуються по два рази на день без вихідних. Крім змагань, ще бувають збори Національної команди по декілька тижнів. Отож, часу на навчання було мало.

‒ Після закінчення школи ви вступили до Вінницького торговельно-економічного університету КНТУ. Освіта в подальшому знадобилася?

‒ За фахом працював три місяці, коли думав закінчувати з боксом. На даний момент я не працюю за фахом і також не є представником спортивної сфери. Хоча інколи проводжу персональні тренування ‒ напевно, більше для себе, щоб хоч якось підтримувати форму.

‒ Згадаємо зоряний для вас 2002 рік. Ви виграли змагання Кубка Балатону, Кубка Чорного моря та Міжнародного турніру братів Кличків, а також змагалися на юнацькому турнірі в Польщі, де ввійшли в медальний залік. Розкажіть, як вдалося так яскраво ввірватися у світ боксу?

‒ Взагалі 2002, 2003, 2005, 2006 роки були непоганими у моїй кар’єрі (посміхається). Тоді тільки все розпочиналось, була ціль, було бажання і ‒ мотивація. Вдалося потрапити на Чемпіонат світу, що проходив на Кубі. У нас тоді була хороша команда. Практично всі вдало перейшли у дорослий бокс і потрапили до складу дорослої збірної. Не всім, звичайно, пощастило бути першими номерами, але тоді були свої нюанси. З багатьма хлопцями підтримуємо відносини і по сьогодні. З деякими бачилися в США, коли боксували по профі.

‒ Яким тоді вам видався бокс? Чи бували бої, де вас засуджували? Коли пізнали справедливість і несправедливість спорту?

‒ Так, звичайно, були, як і в багатьох інших боксерів, несправедливі рішення, і після кожного такого рішення я закінчував з боксом (посміхається). А тих рефері, які виносили такі вердикти, вважав продажними боягузами. Але згодом негативні емоції минали, і я поновлював тренування. Завдяки своєму тренеру Гаврилову весь час знаходив сили повернутися в зал і знову боксувати.

‒ Які виїзди запам’яталися найбільше? Адже ви боксували від Бидгощі до Нерюнгрі, від Бердичева до Нідерландів…

‒ Майже всі виїзди були цікавими, тому що для нас це все було нове. Поїхати закордон в складі національної команди ‒ це було престижно для молодих хлопців, а якщо ще й перемогти, то це були незабутні емоції і спогади. Звичайно, запам’ятались Австралія, Норвегія, Нідерланди. Також було цікаво на Далекому Сході Росії ‒ у Владивостоці, Хабаровську. Сподобалось у Норвегії ‒ в Осло, тоді я посів друге місце, а Давид Табатадзе та Ісмаїл Сіллах стали першими.

Запам’яталася поїздка до Белграду на турнір «Золоті Рукавички», коли нас викидали з поїзда в кожній країні, бо ми не мали транзитних віз

Але був і позитив ‒ я переміг і отримав кубок найкращого боксера. Тоді був хороший турнір, боксували росіяни Чахкієв, майбутній олімпійський чемпіон, Тімурзієв, Айрапетян. Тоді у нас теж була гарна команда ‒ Капітоненко, Глазков, Джунківський та інші.

‒ Як крокувалося збірними України? З якими тренерами та боксерами перетиналися?

‒ У дорослому боксі в мене було декілька суперників ‒ у нас тоді вага до 57 кг була досить потужна. Це Олег Єфімович, Сервін Сулейманов, Євген Кибалюк, Дмитро Буленков. А на своїх останніх змаганнях в Україні ‒ це була Спартакіада 2007 року ‒ довелось боксувати з Василем Ломаченком. Вважаю, що цей бій був найважчим, тому що хотілось перемогти. Тоді вже про Василя знали, але ще не бачили, як він боксує на повну.

‒ В який момент вирішили переїхати в Австралію? Хто допоміг і посприяв?

‒ У 2005 році ми боксували матчеву зустріч Росія ‒ Україна, на ній був присутній абсолютний чемпіон світу Констянтин Цзю. Він нас запросив до себе на турнір в Австралію. Це був 2006 рік. У 2008-му ми полетіли туди знову. Переліт до Австралії надто дорогий для усієї команди. Але нам пощастило, що дорогу нам профінансував майбутній президент Федерації боксу України Володимир Степанович Продивус.

На той час лише двом членам команди – мені та нашому тренеру – дали довготривалу австралійську візу. Не знаю, чому так сталось, напевно це був знак (посміхається). Потім менеджер Стів Делар запропонував мені контракт на три роки. Так і розпочалася моя кар’єра професійного боксера в Австралії.

‒ Австралійський бокс – який він? І взагалі наскільки популярним є у країні цей вид спорту?

‒ В Австралії бокс популярний завдяки перемогам Кості Цзю, Віка Дарченяна, Дені Гріна, Ентоні Мандіна, Деніла Гіла. Звичайно, на той момент бокс не був конкурентом ігровим видам спорту по частоті ТВ-трансляцій. Але вже тоді було зрозуміло, що австралійський професійний бокс більш розвинутий і інтегрований у світовий бокс порівняно з українським. Заслуга в цьому телебачення. Телебоси виділяють гроші, а промоутери організовують гарні шоу з хорошими поєдинками, продають велику кількість трансляцій та квитків. Далі вже підтягуються спонсори, реклама… В Україні, на жаль, досі все сумно. Наші люди не спроможні купляти трансляції за $50 і більше, але це не їхня вина. Тому і не вигідно в Україні робити зіркові поєдинки.

‒ В Австралії вам дали прізвисько – Ураган. Лише два роки пройшло від моменту вашого дебюту і до чемпіонства…

‒ Так, я став чемпіоном Австралії, перемігши Джеймса Гілтроу ‒ він був другим австралійцем, з яким я боксував.

Віктор Чорноус: «За фахом працював три місяці, коли думав закінчувати з боксом»

‒ В який момент на вас звернули увагу в США? Адже ваші пізні бої проведені саме в Штатах, а вашою резиденцією був вказаний Лос-Анджелес…

‒ Те, що покинув Австралію, було моєю помилкою. Кар’єра розвивалася досить активно, і в якийсь момент стало важко організовувати поєдинки і знаходити опонентів. Два моїх поєдинки пішли на ТБ, все було добре, але тоді Австралія більше потребувала у власних бійцях.

Я міг би претендувати на чемпіонський бій, але зробив помилку, повернувшись в Україну. Не вистачило досвіду, не дочекався, як кажуть, свого шансу. Як потім дізнався, для боксера з таким рекордом, який був у мене, не боксувати 4-6 місяців ‒ це нормально. А я думав, що мій менеджер не може організувати мені бій.

Коли повернувся до України, спарингував з Віктором Постолом перед поєдинком з Сельчуком Айдином, також із В’ячеславом Сенченком перед поєдинком з Хаттоном. Разом зі мною були Володимир Боровський, Руслан Проводніков з Росії. Менеджер останнього запропонував мені спробувати себе в США. Але я відмовився…

Вже п’ять місяців потому зрозумів, що треба було погоджуватися. Адже є велика різниця між тим, коли ти їдеш у США і тебе там чекають, і тим, коли їдеш один. Коли прилетів до Лос-Анджелесу, то зупинився в одного знайомого. Тренувався у залі Фреді Роуча. Він навіть декілька разів мені секундував на спарингах і казав, що я схожий на вірменина (посміхається). Це тому, що я жив у Глендейлі, а там живуть в основному вірмени. Роуч завжди показував фографії Сенченка та інших українців, які тренувалися в його залі. Потім за рекомендацією мого друга важковаговика Сергія Карпенка мене запросили в Окснард на спаринги.

Я там провів два тижні. Спарингував з Маркосом Майданою і Карлосом Моліною. Тоді на мене звернув увагу менеджер Егіс Клімас і запропонував працювати з ним. На той час у нього були Ковальов і Градович, який тільки став чемпіоном світу. Я саме жив з Євгеном Градовичем і Егісом Куляускасом. Мені навіть поталанило попрацювати на лапах з Робертом Гарсією. Але на одному з тренувань я отримав травму і полетів додому.

Травму лікував шість місяців. Коли подзвонив Егісу Клімасу, то він сказав, що вже не може мені нічого запропонувати. Тоді пройшла Олімпіада в Лондоні, і він почав займатись Усиком, Гвоздиком і Ломаченком.

Через деякий час я знову поїхав у США. Тоді було вже все одно, з ким боксувати і ким працювати, головне ‒ умови для тренувань і умови проживання. Мене все влаштовувало: жив в Юніверсум-Студіо, менеджер знімав квартиру, у дворі був басейн, все було чудово.

А потім ‒ поєдинок з Фармером, який видався дуже видовищним і конкурентним. Хоч я в той час перебував не в формі через тривалий час без боїв, я погодився прийняти цей бій, тому що вірив, що зможу… Але Фармер тоді був на підйомі…

‒ Статус на boxrec у вас – неактивний. Після 2015 року не проводили боїв? Поразка від Фармера поставила крапку у кар’єрі?

‒ Навіть після тієї поразки Луї Дібела запропонував мені контракт на три поєдинки, але мій менеджер відмовився, пообіцявши, що зможе організувати мені хороші бої, оскільки я себе добре показав у бою з Фармером. З цієї причини у нас виник конфлікт, і я зрозумів, що пора закінчувати з боксом. Мені було 30 років, можна було ще боксувати, але я вже зневірився. Я ніколи не думав, що зможу кинути бокс, а вийшло саме так…

‒ І що було далі?

‒ Я думав, чим займатися після боксу. Мені дуже подобалася авіація, літаки, небо. Але я думав, що піти в цю сферу нереально. І все ж вирішив спробувати. У Лос-Анжелесі заплатив гроші за пробний політ, мені сподобалось. З цією мрією і повернувся до України.

Віктор Чорноус: «За фахом працював три місяці, коли думав закінчувати з боксом»

‒ Вам вдалося втілити мрію у життя?

‒ Після повернення на Батьківщину розпочав навчання в одній із льотних шкіл. Зараз я працюю пілотом-інструктором у льотній школі у Запорізькій області. А також ‒ другим пілотом в одній з авіакомпаній. Паралельно вчуся у Льотній академії України на заочному відділенні. Маю ціль ‒ влаштуватися на роботу в одну з провідних авіакомпаній України .

‒ Наостанок – про австралійця, який прогримів на весь світ боксу. Що думаєте про Джорджа Комбососа? Він прийшов всерйоз і надовго чи є більше випадковим персонажем?

‒ Я знаю Комбососа і навіть багато з ним спарингував ‒ тренувалися разом в Академії Кості Цзю в Австралії. Але він тоді був ще малий і легкий. Думаю, Комбосос ‒ не випадковий персонаж, хоча б тому, що всі свої поєдинки він проводив на чужій території ‒ він дуже заряджений і вмотивований спортсмен. Думаю, йому всі по зубах, окрім Васі. Ломаченко зробив висновки після поразки від Лопеса. Лома ‒ це і є справжній король боксу!

Читайте також: