Сьогодні я розповім вам про людину, яку я вважаю справжнім мотиватором і в якійсь мірі інноватором. Про людину, яка вибудувала окремий рух в американському футболі. Про людину, яка рухається вперед, не дивлячись ні на які обставини, а вони є! І при цьому, про людину, яку знають дуже і дуже мало хто. Вона тренер, гравець і з недавніх пір ще й комісіонер цілої окремої Ліги в УЛАФ! Вона? Так дорогі мої, це ВОНА! Катерина Тетерук! Та сама дівчинка, яка робить no-look pass так само круто як Патрік Махоумс і потрапляє в баскетбольне кільце м’ячем з американського футболу з 15 ярдів і з однієї блін спроби! Вона грає на рівні топових квотербеків України … Хоча ні, стійте. Воу! Про що це я? Що значить на рівні? Вона один з топових квотербеків України! Дуже довго ми, як спільнота американського футболу в Україні, проходили повз жіночого футболу. І дуже даремно. Сьогодні, в рубриці Гордість УЛАФ, Катя Тетерук. Вона для ulafua.com розповість свою історію.
-Привіт Катя! Я почну з простого питання. Розкажи будь ласка про те, як ти познайомилася з американським футболом і чому саме цей вид спорту?
– Познайомилася з американським футбол 6 років тому, таким чином, що мене привели на перше тренування з «флажку». Тоді наші хлопці «Вовки» тільки створювали жіночу команду. У той час я займалася професійно баскетболом, і ідея йти на тренування не дуже сподобалася мені, але мене вмовили зі словами «просто спробуй, що ти втрачаєш». Ну ось я спробувала і затрималася в цьому спорті. Трохи.
– Твоя перша гра на полі проти суперниць. Як це було? Ти пам’ятаєш?
– Ох, перша гра. Дуже смутно її пам’ятаю, занадто багато емоцій тоді було. Перша гра відбулася у Вінниці проти Київських «Бульдожек». У тому матчі я грала ще на позиції WR! Так, так, квотером я не відразу стала (сміється). Було дуже хвилююче і круто. Це було щось нове для всіх нас. Пам’ятаю свій перший тачдаун в цій грі, це було неймовірно. Відчуття непередавані!
– Оце так поворот. Ресивер значить! Дуже цікаво. Момент, який ти запам’ятала найкраще в своїй футбольній кар’єрі. Розкажи про нього.
– Момент який я запам’ятала?! Хм, дай подумати. Не можу так одразу відповісти. Знаєш, для мене кожна гра особлива, кожен мій пас, кожен наш тачдаун – вони особливі. Я на кожну гру виходжу з однаковим хвилюванням і відповідальністю, яка ця гра і проти кого. Виділити свій ігровий момент не можу, але є те, що в цьому році мені запам’яталося і я буду це пам’ятати і пишатися цим завжди. Це було на турнірі в Словенії. Коли ми грали важливий матч за вихід у Фінал проти Італії. Наші хлопці, в той час, були в іншому місті і ми знали, що вони до нас просто не встигнуть приїхати. І тут раптом ми чуємо, як хтось починає голосно кричати «Вовчиці, вовчиці»! Ми бачимо, що це заходять наші «Вовки». Не знаю, як це описати, але ми на секунду забули про гру і просто застигли! Мурашки по шкірі. В черговий раз ми зрозуміли, що Wolves Family – це не просто слова. Якщо ви це читаєте, хлопці ми вас любимо.
– Навіть у мене мурашки по шкірі пішли, як представив це. Підтримка, особливо в такі моменти, вона дуже важлива. І часто змінює абсолютно все. Добре, а яка найважча гра в кар’єрі?
– Найважча гра була проти Італії, і психологічно, і фізично. Взагалі можу сказати, що цей турнір в Словенії був найважчим у моєму житті. У нас не було такого досвіду раніше, коли граєш безперервно всі 5 ігор. І було дуже прикро програти 1 очко (саме одне очко, а не ТД) за вихід у Фінал.
– Це дійсно образлива різниця … Чи бувало так, що ти хотіла закінчити з американським футболом?
– Такого не було. Ніколи.
– Добре. Зараз я задам одне питання, можливо воно здасться тобі некоректним і ти можеш на нього не відповідати. Але запитати я просто зобов’язаний. Як це бути дівчиною в чоловічому виді спорту? Я хочу, щоб чоловіча аудиторія прочитала це!
– Ой, це важке питання. Насправді нас просто не сприймають всерйоз. Не тільки тому що ми дівчата, а й сам флаг-футбол. Всі думають, що ми розважаємося і граємо чисто «по фану». Часто чую: «Флаг-футбол це не спорт. Ось Текл це таааак, це справжня гра.». Насправді, ніхто не знає, що ми дуже серйозно ставимося до цього! Ми багато тренуємося, ми намагаємося розвиватися, хочемо і граємо на європейському рівні. Блін, ми плануємо збірну України! Хотілося б, щоб нас почули і ставилися серйозніше. Не тільки до нас, а й до самого спорту.
