Пішов із життя екс-голова Вінницького міського спорткомітету Олександр Гуренко

11 Травня, 2020, 9:54

Так, важко повірити, що Олександра не стало. У цьому двобої на рингу життя зустрілись майстер спорту України з боксу і його онкологічний суперник, заявлений під назвою «РАК 4-ої стадії», який наніс Олександру смертельний удар. І сталось це вранці, саме 9 травня 2020, в День Великої Перемоги. Суперник був безжальним, він на 63 році позбавив життя прекрасної, дієздатної людини – ГУРЕНКА Олександра Арсентійовича, в якого залишилась велика родина – дружина Тетяна, з якою в любові і злагоді прожили 41 рік, старша дочка Інна Мокринська, зять Кирило, онуки Артем і Ліза; молодша дочка Вікторія Кучер, зять Михайло, онук Матвій. Залишився гарний будинок на Старому місті, який весь потопає в квітах. Залишився дружній великий колектив співробітників і студентів Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ на чолі з Наталією Замковою і Світланою Сальниковою. Залишилась громадська організація Федерація боксу України і Вінницької області, президенти Володимир Продіус і Олег Олекса. Залишився його перший тренер, мій сокурсник, Дмитро Шаміс, який працює в Німеччині. Залишилась велика і дружня спортивна родина тренерів, спортсменів і колег Вінниччини. Залишились його вихованці боксери у різних країнах світу.

Пішов із життя екс-голова Вінницького міського спорткомітету Олександр Гуренко

Народився ГУРЕНКО Олександр Арсентійович 17 жовтня 1957 року в м. Вінниці у робітничій сім’ї. В 1974 році закінчив середню школу №8 і розпочав свою трудову і спортивну діяльність. Батько – токар Вінницького агрегатного заводу, привів Сашка також на агрегатний, де він і розпочав свою трудову діяльність токарем. Потім у 1975 – 1977 роки – служба в армії. Після армії у 1978 році поступив на денне відділення факультету фізичного виховання Вінницького державного педагогічного інституту ім. Миколи Островського, який успішно закінчив за спеціальністю вчителя фізичного виховання. Навчаючись, активно займався спортом, виступав на змаганнях, виконав норматив майстра спорту України з боксу.

Свою спортивну діяльність розпочав у 1982 році, працюючи одинадцять років тренером-викладачем ДЮСШ «Орбіта» ДСТ профспілок «Україна» з директором школи Миколою Дроздовим. Тут залишив і боксерську залу СК «Богатир», яку особисто будував. У 1993 році змінив мене і Федора Новіка на посаді голови комітету по фізичній культурі і спорту Вінницької міської ради, де працював 13 років. З 2006 року за контрактом працював у м. Києві в департаменті Олімпійського спорту Міністерства молоді та спорту України на посаді державного тренера штатної збірної команди України з боксу. Після успішного виступу збірної на Олімпійських іграх в Китаї нагороджений державною відзнакою Заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Далі тренерська робота із збірною боксерів в республіці Бенгладеш. Після закінчення контракту повертається до рідного міста, де працював директором спортклубу «Нокаут». Однак згодом від адміністративної роботи Олександр відмовився, його, як педагога, завжди більше приваблювала тренерсько-викладацька робота. Він їде тренувати боксерів у Польщі, Словакії, але знов повертається до рідного міста, де у 2017 році влаштовується на роботу спочатку викладачем, а згодом доцентом кафедри фізичного виховання і спорту ВТЕІ КНТЕУ, в якому ще знаходиться його лікарняний.

Про те, що суперник на життєвому ринзі починає його долати, від здогадувався місяців зо два потому і звернувся за допомогою до лікарів онкологічного диспансеру, які почали проводити лікування за протоколом, яке було болючим, дорого вартісним і в результаті виявилось не ефективним. 11 квітня, взнавши про його проблеми від сусідки Алли Іванівни з відділу кадрів торгового, терміново у Вайбері я створив групу «ГУРЕНКО», до якої залучив більше 100 наших колег.

Багато людей, хто знав Олександра Арсентійовича швидко відгукнулись, намагались допомогти хто чим міг, збирали і перераховували кошти на картку дружини Тетяни, просто молились і співчували, пропонували різні методи і препарати для лікування. Так тренер Людмила Пронтішева пропонувала і надіслала поради професора, родоначальника космічної медицини Івана Невмивакіна. Досвідчений онкопацієнт із США, МС з кульової стрільби Пилип Янківер пропонував: щоденно пити по 3 таблетки аспірину, який розріджує кров, змащувати проблемні місця трипроцентним йодом, зранку випивати стакан кефіру, який звечора настоювати з трьома краплями йоду, зробити укол – щеплення БЦЖ для підвищення імунітету, постійно їсти лимони, кісточки із зерен, особливо абрикос, на 10-15 хвилин прикладати компрес з почавленим часником змішаним з олією для виведення чорної, забрудненої крові. Колега Борис Максимчук пропонував пройти курс голодування, пити настій гриба Веселки звичайної, яка в нього є і є у продажі в аптеці онкодиспансеру. Я також пропонував настій гриба Веселки з Шиітаке. Ще в минулому році я пропонував йому щоденно вживати ефективний продукт у формі гелю. Він виготовлений в США шляхом холодного віджиму з науково підібраних видів насіння і рослин під назвою Червона душа в крові компанії Дощ (анг. Rain Soul Red, Rain Core). Він у 18 разів швидше зріджує кров, відновлює організм, проводить його чистку, насичує необхідними вітамінами, мінералами, мікроелементами. Я особисто і багато моїх знайомих вживають ці продукти для профілактики, для знищення ракових клітин, які є в кожної людини. Особливо корисно пити під час хіміотерапії. Однак Олександр повірив нашій медицині, вірив лише своєму лікарю Сергію Петровичу, в минулому дзюдоїсту, який тренувався у відомого Заслуженого тренера України Михайла Біленького.

Коли до мене вже надійшла ця сумна звістка, я про неї виклав у групі «Гуренко» в вайбері, де залишилось 55 чоловік. Одразу стали приходити багато повідомлень із співчуттям. Наталія Замкова – директор торгівельно-економічного інституту написала, що не стало гарного друга, чудового педагога, спортсмена із світовим ім’ям. Вічна пам’ять… А колега Володимир Іващук, МС з велоспорту написав такі рядки:
Смертный час ни сном, ни духом…
Не ведом нам – об этом знай…
Земля пусть станет ему
И вознесется душа в Рай.
І я від великої спортивної родини, ветеранів спорту Вінниччини, висловлюю щирі співчуття рідним і близьким. Царство небесне та вічна пам’ять Олександру Арсентійовичу!

Георгій Самков, віце-президент обласної асоціації
ветеранів спорту и тренерів «ХХI сторіччя»

Читайте також: