Волейбол

Олег Плотницький: «Сорок тисяч євро, за які я перейшов з «Локомотива», полегшили харківському клубу завершення сезону»

14 Березня, 2021, 11:50

Декілька років тому волейболіст Олег Плотницький, уродженець Вінниччини, перейшов з харківського «Локомотива» до «Монци», клубу італійської волейбольної Суперліги, одного з найсильніших чемпіонатів у світі. Зараз він – гравець півфіналіста Ліги чемпіонів, клубу «Перуджа» та найкращий гравець останніх матчів Ліги чемпіонів. Догравальник розповів «Kamp-Sport» про те, як з’явилася пропозиція від «Монци», наскільки легко було адаптуватися до нової країни та чемпіонату.

Олеже, наскільки легко далося рішення про перехід з української Суперліги в Італію?

-Рішення довелося приймати швидко, буквально за 2-3 дні. Перед початком сезону 2017/18 ми поїхали на міжнародний турнір в Польщу, де була й «Монца», клуб, у якому я в підсумку опинився. На той момент все було добре в «Локомотиві», за який я виступав: фінансування, склад на сезон. Але щось пішло не так, і в клубу почалися проблеми.

Монца невдало розпочала сезон в італійській Суперлізі та шукала підсилення на мою позицію, позицію догравальника. Напевно, допомогло те, що бачили мене на передсезонному турнірі. Дуже круто зіграв в Польщі і я, і команда, хоч це був лише початок сезону. Фінансові проблеми «Локомотива» та ігрові в «Монци» вдалося вирішити моїм переходом. Сорок тисяч євро, за які я перейшов з «Локомотива», полегшили харківському клубу завершення сезону.

Наскільки великою, за мірками волейбольного трансферного ринку, була сума за перехід в «Монцу»?

-Якщо брати український волейбол, то сума, мабуть, вище середнього. Хоча я й не знаю навіть багатьох прикладів трансферів в Україні. Якщо ж говорити про європейський ринок, то сума є достатньо посередньою. Тут сума за перехід багато в чому залежить і від умов особистого контракту з гравцем тощо.

Яким був процес адаптації в Італії?

-Було трохи важко з мовою. Я не розмовляв англійською, італійською тим більше. Але команда дуже допомогла, за два місяці вже міг розмовляти ламаною англійською. Десь виправляли, десь підказували. Був гравець з Чехії, з яким більше знайшли контакт через певну схожість мов.

В ігровому плані теж не було складно. Мене не кидали одразу в бій. Випускали на подачу, на пів-партії, партію і лише потім на гру. До першої повної гри минуло, мабуть, зо два місяці.

Яка ситуація з мовою зараз?

-Зараз вже добре спілкуюся англійською, а з цього сезону намагаюся говорити й італійською. Про щось розповісти чи підказати, хоча на побутовому рівні ще не вистачає знання мови. Якби виникали проблеми, можемо звернутися до адміністрації клубу, і нам допоможуть. А от на майданчику вже з італійською все нормально.

Як відбувався перехід з «Монци» в «Перуджу»?

-Потрібно розповісти про травму плеча. Отримав її, перебуваючи у розташуванні збірної. З нею можна було грати довго, а можна було при одному русі порвати там практично все. Була реабілітації, яка тривала 3.5 місяці, хоча й казали про п’ять.

Встиг відновитися до початку сезону, тож нічого не пропустив. Відіграв до середини сезону, а далі відчув, що хочеться чогось більшого, тож попросив свого агента підшукати варіанти. Серед кількох була й «Перуджа», з якою підписали контракт. Вона заплатила відступні «Монці», адже у мене залишався на той момент ще рік за контрактом.

Агенти – люди, про яких багато знають в футболі. У волейболі все трохи не так. Як багато волейболістів працюють з агентами?

-Практично всі професіональні волейболісти працюють з агентами. В Україні вони теж є, хоча це й не таке масове явище. Мій агент завжди на контакті зі мною, знає що я хочу та не пропонує чогось, що могло би мені не сподобатися.

Повернімось до початкового етапу в Перуджі. Адаптація в уже другому італійському клубі минула простіше?

-Однозначно простіше було в побутовому плані. Але в ігровому було навіть важче: у «Монци» завданням було потрапляння в плей-оф, у «Перуджі» – перемогти. Тому було більше відповідальності. Гравці тут теж вищого рівня, тож потрібно йому відповідати як на тренуваннях, так і на іграх. Було важкувато 2-3 місяці, перший сезон не надто виходив, адже в Італії є ліміт на легіонерів. Більше виступав у Лізі чемпіонів. У цьому сезоні я вже 90% ігор розпочинав у стартовому складі і зараз теж продовжує виходити у стартовій шістці.

Наскільки загалом високий рівень чемпіонату Італії та підбір виконавців у «Перуджі»?

-Більшість топів з різних країн грають в Італії. Це один з найсильніших, якщо не найсильніший чемпіонат. На підтвердження моїх слів можете подивитися на кількість команд, які проходять далі в Лізі чемпіонів.

У складі «Перуджі» зараз є легіонери з Німеччини, Польщі, Сербії, Канади, Аргентини, Нідерландів, я з України. Основна мова в команді, попри такий інтернаціональний склад, – італійська. Нею тренер дає установку на гру, нею спілкуємося, нею комунікуємо на майданчику.

Олег Плотницький як гравець харківського «Локомотива» та Олег Плотницький – гравець «Перуджі». В чому основні відмінності?

-Сильнішим, вважаю, став у всіх ігрових компонентах, ментально теж став сильнішим. Почав більше працювати за останні два роки та дуже сильно виріс в плані роботи на тренуваннях, результативності в іграх.

Найбільше це проявляється в якості подачі, а також прийому м’яча. Лиш би не наврочити, але скажу, що ці два елементи зараз є моїми найсильнішими.

Що робите у вільний час? Наскільки комфортною для життя є Італія?

-Тут непогано, але завжди в середині сезону з’являється бажання приїхати в Україну. Хоча буваю вдома не так і часто, вдається це зробити лише влітку. У нас нема пауз в чемпіонаті, як у футболі.

В Італії завжди тепло, за чотири роки лише двічі бачив сніг. Куртку теж, в порівнянні з Україною, вдягаю не часто. Частіше  при виїздах в інші країни. Наприклад, літали на матч Ліги чемпіонів з «Факелом» в Новий Уренгой, то там довелося вдягатися тепло. А в Італії зазвичай ходжу в теплій кофті, і цього достатньо.

 

 

Читайте також: